Українська команда пройшла до фіналу міжнародного конкурсу International Environmental Moot Court Competition, який щорічно організовує Стетсонський Університет, США. Конкурсанти братимуть участь в навчальному судовому процесі з екологічного права, тематикою якого цьогоріч стане використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), Паризька кліматична угода та протидія зміні клімату.
Зараз студентський проект готується до захисту своєї позиції на міжнародному рівні та шукає партнерів для організації подорожі. Редакція Greencubator, тим часом, розпитала команду про те, як українська молодь долучається до вивчення екологічного права та що відбуватиметься в Стетсонському університеті вже цього квітня.
Про конкурс і те, як на нього потрапила українська команда
Євгенія Нестеренко, тренерка команди, студентка 6 курсу магістратури міжнародного права навколишнього середовища та природних ресурсів:
— Повна назва — «Змагання з міжнародного екологічного права ім. Дж. Б. Стетсона», якщо простіше, то це єдиний навчальний судовий процес з екологічного права у світі. Щорічно тематикою справ у цьому змаганні обирають найбільш нагальні, але неврегульовані питання у міжнародному праві, що загрожують екології окремих регіонів та планети в цілому.
Анастасія Журавель, учасниця команди, студентка 4 курсу міжнародного права:
— В світовій спільноті конкурс вважається генератором ідей. Для того, щоб молодь досліджувала проблематику теми, з якої поки не знайшли вирішення; або ж для дослідження проблем, яких ще немає, але через зміну клімату вони можуть виникнути найближчим часом.
Каріна Олійніченко, учасниця команди, студентка 3 курсу відділення міжнародного права:
— Екологічне право є особливим. Про нього багато хто не чув, але це не означає, що воно не варте уваги. Ви не бачите як помирають кити, але це важливо. Ви не бачите, як знищують тропічні ліси, але це теж дуже важливо для людства. Від викидів CO2 з заводів страждають ескімоси, тому що двоокис переноситься на полюси. Тобто, викиди на континенті створюють проблеми в іншому кінці планети і страждають люди, які цих заводів в очі не бачили.
Анастасія Синиця, учасниця команди, студентка 4 курсу міжнародного регіонознавства:
— Щоб виграти регіональний раунд конкурсу ми написали дуже класний меморандум 🙂 Ми запропонували неординарне рішення: не лише юридичне вирішення проблеми, але й технічне, а ще — економічний план для подолання бідності на островах за рахунок розподіленої генерації енергії. До того ж, ми оцінили потенціал та можливість сонячних станцій в цьому кейсі.
Олексій Волошин, тренер, магістр міжнародного права регулювання міжнародної торгівлі:
— Цьогорічна тема конкурсу змушує нас креативити на повну: одна з країн за рахунок ресурсів океану (водоростей) хоче досягти цілей Паризької угоди. Але так вона шкодить біорізноманіттю, і ми намагались знайти баланс у позиціях країн. Ми навіть приводили реальні розрахунки використання енергії водоростей для справи, дивилися на неї набагато ширше. Ми намагались знайти здоровий баланс сильних юридичних аргументів і фактів справи.
Євгенія Нестеренко: цікава історія, як конкурс з’явився в Україні. Свого часу моя викладачка, професор Інституту міжнародних відносин Марина Медведева, започаткувала спеціалізацію «міжнародне право захисту навколишнього середовища». Ще 2009 року її студентки Ліза Баданова та Марія Бездєнєжна (разом з викладачкою у якості тренера) взяли участь в конкурсі. Це була перша заявка з Європи і регіональні раунди до того не проводилися, не рахуючи окремий регіональний раунд Об’єднаного Королівства. Письмова робота (меморандум) українок отримала схвальні відгуки, їх відразу запросили на міжнародний етап, де вони дійшли до 1/4 фіналу в усних раундах. Студентки також взяли на себе добровільне зобов’язання організувати європейський регіональний раунд в Україні, що і продовжують робити, з 2010 року.
Євгенія Нестеренко не тільки тренує, але й безпосередньо організовує участь української команди в міжнародному конкурсі
Як почали займатися кліматичною політикою?
Євгенія Нестеренко: про нашу команду можна сказати, що не ми зайнялися екологією, а вона — нами. Кожен і кожна в певний момент зрозуміли, що екологічна тематика — це те, чим би хотілося займатися, не зважаючи на труднощі.
Я вже кілька років займаюся Стетсонським муткортом і цього року збиралася відпочити від нього. Однак, мені зателефонувала Настя, одна з учасниць, і сказала, що треба зібрати команду з людей, які будуть справжніми енергоґіками. Виявилося, що тема цього року — Паризька угода і улюблені ВДЕ, тому відмовитися я не змогла 🙂
Анастасія Синиця: я працюю в проектах DiXi Group і вже намагаюся розібратися з технічною частиною енергетики, хоча це взагалі не пов’язане з тим, що я вивчаю, бо маю стати країнознавцем. Якось для себе я вирішила, чому б не загрузнути ще й в дотичну галузь права. Побачила тематику про ВДЕ в конкурсі і була впевнена, що з цим кейсом ми впораємося відмінно.
Мережа екоактивістів — це як об’єднана енергосистема України. Працює тільки якщо всі її ланки активні. Як виявилося, ми — цікавий мікс змінотворців, у всіх сферах у нас є «свої люди», такий собі нетворкінг для екології. Ми змогли скоординувати всі свої ресурси, щоб дістати важливу для нас інформацію, яка відсутня в інтернеті.
Анастасія Журавель: з того самого моменту, коли я вперше ознайомилася з документами конкурсу, а саме, судовою справою, я подумала: «Цей шлях не буде легким». Але жодного дня я не пошкодувала, що доєдналася. Вирішувати одну з найскладніших екологічних проблем, шукати рішення, яке разом із тобою шукає весь світ — це надихає, розширює межі розуміння. Схоже на величезний трамплін та є, без сумніву, найзахопливішою студентською пригодою!
Каріна Олійніченко: ніколи не планувала брати участь в Moot Court саме з екологічного права, але я завжди мріяла побачити китів 🙂 Через глобальне потепління моя зустріч з ними може ніколи і не відбутися. Тому вирішила допомогти Землі залишитися Землею, приєднатися до руху екоактивістів і уможливити здійснення своєї мрії.
Олексій Волошин: я приєднався до команди, коли вже побачив її повний склад. Мене надихають ці активні люди, я знаю Євгенію з першого курсу, доволі довго знайомий з Настею Синицею. Ми всі є екоактивістами нашого інституту (Інституту міжнародних відносин — прим. ред.). З Женею ми самі ініціювали вивчення міжнародного екоправа ще на 4 курсі. А зараз майже уся команда — це частина «зелених» змін, це так заряджає! Ти знаєш, що ці люди щиро вірять в «зелені» ідеї і вони зроблять наш виступ на міжнародному конкурсі на найвищому рівні.
Навіщо брати участь в американському фіналі?
Анастасія Журавель: на змаганні будуть присутні науковці та дослідники в екологічних галузях, яким ми продемонструємо, що Україна теж хоче долучитися до справи збереження планети.
Безпосередньо для нас це стане практичним досвідом з комунікації з екологічними активістами світу щодо вирішення кліматичних проблем, правильного впровадження в дію Паризької угоди тощо. Бо від підвищення температури на Землі нікуди не сховатися, хіба переїхати на Марс, якщо ви друг Ілона Маска. Якщо ж вам так не пощастило, тоді — ви друг Альберта Гора і треба боротися хоча б за самих себе.
Євгенія Нестеренко: в Україні малий відсоток людей займається екологією. В нас майже відсутня культура того, щоб за збереження навколишнього середовища боролися, як за життя людини. Але ж це також боротьба за людей, за майбутнє покоління. Хочемо навчитися цієї культури в більш розвинених країн і перенести їхній досвід на практику в нас.
Після повернення з конкурсу плануємо організувати курс практичних лекцій, де будемо розповідати про досвід наших друзів. Ми віримо, що кожен може робити зміни окремо, а потім повести за собою інших людей. Бо такі активісти показують, що можна жити по-іншому, не шкодячи ні природі, ні собі.
Анастасія Синиця: в студентському гуртожитку нашого університету ми зробили станцію сортування сміття. Тому, перші кроки до популяризації на місцевому рівні вже є 😉 Чому б не спробувати тепер зробити щось корисне на рівні містечок та міст?
Каріна Олійніченко: звісно, нам хочеться виграти. Для нас це був би хороший поштовх в розвитку та імплементації екологічного права в Україні.
Про «слабкі ланки» екологічного руху
Анастасія Журавель: найголовніша перешкода для нас у підготовці до конкурсу – немає потрібної літератури, доступу до іноземних бібліотек. Тому для участі в конкурсі ми використовували свої робочі та дружні зв’язки, аби знайти потрібні матеріали. З практичною частиною роботи багато допомагали інститутські викладачі.
Ми нове покоління. В нас інші стандарти бачення власного майбутнього. Для чутного масштабу не вистачає змін, які робляться локально. Втім, потрібно діяти спільно з іншими країнами. З цим погоджуються наші європейські колеги з різних університетів. Ми хочемо стати частиною міжнародного екологічного руху і хочемо досягти синергії в цьому. Тільки локально проблеми не вирішуються.
Олексій Волошин: є затверджена рамкова конвенція про зміну клімату. В документах про євроінтеграцію України в одному з розділів є екологічні та енергетичні питання. Нам потрібно правильно гармонізувати українське право з міжнародними нормами.
Каріна Олійніченко: потрібно дивитися на планету в цілому і розглядати її як єдиний організм. В екології немає кордонів, як і в зміни клімату. Тому і діяти потрібно глобально, бо вже пізно намагатися стабілізувати ситуацію на місцях. Так ми зможемо змінити вже укладені угоди, ставлення людей до того, що відбувається навколо, побудувати мережу лідерів.
Якого результату прагне досягти команда?
Євгенія Нестеренко: окрім того, що ми працюємо і навчаємось, ще й вирішили взяти на себе відповідальність за розвиток екологічного напрямку в Україні. Усі наші знайомі, хто працює з екологією, показують своїм прикладом, що це — самовіддана праця. Ти можеш одночасно розвиватися як спеціаліст і популяризувати не дуже відому поки що в Україні сферу. Власне, це ми і хочемо змінити.
Анастасія Синиця: ми вчимося бути кризовими менеджерами для планети. Цікаво опановувати сферу, яка мені була раніше не знайома і не близька. Я не займалася правом і перший час було складно. Однак, працюючи в команді, я зрозуміла важливість саме такої роботи.
Олексій Волошин: наша ціль — не залишати ідеї проектів тільки на папері, а й реалізовувати їх. Коли знаходиш неочевидне рішення проблеми, то можеш вважати себе практично винахідником.
Команда шукає партнерів для участі у фіналі, що відбудеться 11-13 квітня 2019 року в США. З питань співпраці звертайтесь до Євгенії Нестеренко janenesterenko@gmail.com
Номер картки для підтримки проекту 4149439300149568 («ПриватБанк»)
