Зони енергоресурсних потоків створюють конфлікти.
Ера енергетичних воєн розпочалася ще в 1973 р.,
але якщо тоді це радше було винятком, то зараз – стає системою.
Початок XXI ст. несе з собою революційні зміни, серед яких важливими є технологічні прориви. Саме зараз ми знаходимось на межі переходу до нетрадиційних енергоресурсів.
Перемога у першій світовій війні відбулась на хвилі нафти. Чому Черчілля ще з молодих років назвали геніальним стратегом? Ризикуючи посадою секретаря комітету військово-морських справ, він наполіг на переведенні британського флоту з вугілля на нафту. Багато хто вбачив у цьому зраду, адже вугілля в країні було вдосталь, а нафту видобували в Ірані за участі нікому невідомої голландської компанії Royal Dutch Shell. Та саме завдяки цьому рішенню було виграно війну на морі.
Перехід до використання нових, нетрадиційних енергоресурсів (передусім сонячної та вітрової енергії) поки що не виглядає надійним, але у поєднанні із розробкою засобів акумулювання дасть гігантський стрибок уже в кінці поточного десятиліття чи на початку 2020-х рр.
Активне зростання населення землі впливає на обсяги енергоспоживання. Збільшення споживання диктує необхідність збільшення видобутків та залучення нетрадиційних ресурсів.
Роберт Гефнер за результатами статистичних розрахунків виділив декілька хвиль у споживанні енергоресурсів від початку індустріальної ери до теперішнього часу. Дерев’яна та вугільна хвилі вже спадають, наразі ми на нафтовій хвилі, яка скоро буде змінена на золоту еру газу. Після цього на нас чекатиме сонячно-воднева хвиля.
Гібридна війна та наше енергетичне майбутнє
Зони енергоресурсних потоків створюють конфлікти. Ера енергетичних воєн розпочалася ще в 1973 р., але якщо тоді це радше було винятком, то зараз – стає системою.
Використання енергетичної зброї (без лапок) — це реальний метод ведення гібридної війни, що має на меті економічне ураження противника. 16 червня Росія припинила постачання газу до України, застосувавши таким чином елемент газової блокади, що є прикладом використання енергетичної зброї. Насправді реальний початок гібридної війни припадає ще на серпень минулого року, коли Росія стала застосовувати торговельні обмеження.
Гібридна війна — це трансформер: можна збільшувати або зменшувати військовий та енергетично-економічний компонент відповідно до цілей.
Важливо зрозуміти, чому Росія так чинить. В офіційних російських документах, зокрема в енергетичній стратегії, дуже чітко прописані мотиви держави. У першому ж реченні цієї стратегії, введеної в дію Путіним у серпні 2003 р., йдеться про те, що енергетика є базою для ведення внутрішньої та зовнішньої політики. Далі йдеться про мету закріплення присутності на зарубіжному ринку, а в редакції від 2009 р. — про формування євразійської транспортної системи та забезпечення контролю над нею Росії, як ключового центру управління. Ніхто не уповноважував Росію ставати таким центром. Вона сама взяла на себе це надзавдання та йде до нього “тупо і глупо”.
Основні стратегічні задуми Кремля такі: прибрати непотрібних конкурентів та продовжувати розвивати монополію в системі постачання газу. Росія збирається розширювати цю систему, створивши газові кліщі для країн ЄС. Задум простий: усі труби – в одних руках, і ніяких конкурентів.
Наші проекти вивчення нетрадиційних ресурсів чи видобутку газу на Чорному морі, а також плани Азербайджану та Туркменістану на постачання каспійського й центральноазійського газу є зайвими в цій стратегії. Гарячий сценарій ще чекає на Південний Кавказ і Каспій.
Наступна скринька Пандори і ще один майбутній гарячий сценарій — в Арктиці. Експансія в цю багату на ресурси та екологічно вразливу систему вже відбувається. Але кордони не узгоджені ні між країнами Арктичного басейну, ні між іншими країнами, що зазіхають на ці глобальні запаси.
Якщо дивитись на українські реалії, то газоємкість — важливий показник. У порівнянні із сусідніми країнами ЄС бачимо, якими залежними ми є в цьому плані: щоб виробити 1 млн доларів ВВП нам потрібно 141,7 тисяч кубів газу, а полякам — лише 16,4.
Вихід, з одного боку, — у максимальному заощаджуванні енергоресурсів. З іншого — у нарощувані внутрішнього видобутку для послаблення імпортозалежності.
Сьогоднішній пріоритет — це стратегія виживання: необхідно захистити енергетичну інфраструктуру на Сході та Півдні України. Крім цього, треба зараз подумати про запас і створення оперативних мультипаливних ресурсів.
Важливим є і підвищення енергоозброєності та енергоавтономності війсковослужбовців. У типовому спорядженні бійця спецпризначення у країнах НАТО — 7 типів батарей і 70 елементів живлення загальною вагою 8 кг, що забезпечує функціонування приладів нічного бачення, прицілів, засобів зв’язку і т.п. Для нас це має стати орієнтиром. Проривні технології мають стратегічне значення. Зволікати далі не можна.
Текст – Анастасія Осипенко